Нам пишут

Комментарий к моей статье «Явление святого образа в Великом Березном«:

Особисто я, мої друзі та рідня багато разів побували на місці появи дивовижного образу ІСУСА ХРИСТА на стіні деревообробного комбінату у Великому Березному. Звичайно, це диво! До речі, зображення не зникає вже впродовж кількох місяців! Відчувається якась дивна аура! Раджу усім відвідати це дивовижне місце!

Нам усім слід молитися, просити у БОГА прощення гріхів. Це об’явлення – заклик до порозуміння між людьми, до певного єднання, незалежно від конфесійної ідентичності.

Разом із тим, не берусь оцінювати професійні якості журналіста, автора вищенаведеної статті на сайті, але хочеться побажати йому бути більш коректним у описанні подій, які пов’язані із релігією, святими тощо. Скидається на те, що її автор, описуючи, м’яко кажучи, не надто пристойно у одному з абзаців своє враження від побаченого, намагався просто пропіаритись. Хочу сказати, що така “самореклама” свідчить не про інтелектуальний рівень її автора, а радше – пр неповагу до сакральних речей. Можна показати гостроту пера більш коректно. Сподіваюсь, що написане мною торкнеться сумління та буде враховане автором статті при наступних публікаціях на релігійну тематику, а ми, читачі, будемо йому за це лише вдячні. Вцілому ж, дякую автору сайту за можливість висвітлення своєї думки. Щасти Вам!

Как не перечитывал статью, так и не понял, где я был не толерантен к религии. Мало того, эта статья, переведенная на украинский, вышла тогда на центральной странице «Закарпатской правды». Я по нескольку раз переписывал некоторые абзацы, чтобы, при всем моем неверии в Бога, сохранить повышенный уровень толерантности, при этом не «убив» авторский стиль, да и, собственно, позволив себе банально видеть окислы на бляхе, не давая фантазии буйствовать. И вот, изложив свою точку зрения, в глазах верующего человека, я оказался банальным пиарщиком. При этом, добрый самаритяним менторским тоном, исполненным показной корректности, Пристыдил меня и по-отцовски очертил линию моего поведения на следующие десять лет, как минимум.

Все чаще, последнее время, я не понимаю верующих. Они требуют «терпимости» и «толерантности» даже тогда, когда ты просто увидел пятно на бляхе. Ты не увидел там господа и намекнул на это в своей статье на своем сайте, и ты уже «виновен» перед толпой, фанатично ходящей в церковь каждое воскресение, крестящейся перед фарфоровым изваянием, сдающей подаяние в церковную казну, и постоянно ждущей момента появления с небес святого духа, чтобы решить их бытовые проблемы.

Знаете, как трудно неверующему человеку сохранять нейтралитет среди толпы впавших в раж религиозных фанатиков, слившихся в едином желании видеть чудо на стене ржавого гаража? Тем не менее, я думал, что сделал это.

Верьте себе во что угодно. Но меня не трогайте. Ни прямо, ни косвенно. Как я уже сказал, мой ребенок, если он у меня все-таки случиться, не будет посещать занятия, прививающие веру в Него с малых лет, а сделает выбор только достигнув 18-ти.