Діти Інтернету

Сучасна молодь поступово переселяється у нереальний світ. Розваги з комп’ютером школярі та студенти зробили не просто своїм хобі, а способом життя. При чому в Інтернеті підлітки просиджують у позаурочний і урочний час, наганяючи паніку на вчителів та батьків. Дорослі серйозно стурбовані: що буде далі?

Леся КЕШЕЛЯ

В Ужгороді нараховується всього 7 офіційних Інтернет-кафе. Ще 4 підприємці подали заявки на реєстрацію. Скільки таких закладів працює без дозволів — невідомо, але й неозброєне око помітить значно більшу їх кількість, аніж 7. Офіційно це означає 6 квадратних і 20 кубічних метрів на 1 комп’ютер, відповідне освітлення та вентиляцію. А неофіційно — нагромадження техніки без правил, за що підприємці мають нести відповідальність перед законом. Відповідальність “серйозну” — від 17 до 425 гривень штрафу.

На спільній зустрічі власників Інтернет-кафе, педагогів та служб міської влади говорили про те, що комп’ютери не сприяють інтелектуальному розвитку дітей. Теоретично школяр чи студент мав би направлятися до Інтернет-кафе з однією благородною метою: дізнатися якомога більше інформації про світ. Насправді ж молодь має інші бажання: погратися у “стрілялки” та “вбивалки”, заглянути на порносайт, зрештою, просто потусуватися під час уроків. Ніхто цього заборонити не може. Навіть сам власник Інтернет-кафе при його найбільшому бажанні.

Вчителі переконані: не будь Інтернету, ходили б їхні діти на уроки. Адже в деяких кафе надають суттєві знижки саме вдень, коли у навчальних закладах ідуть заняття. А діти ладні останні гроші “на булочку” віддати ненаситному комп’ютеру. Були випадки, коли школярі для цього продавали домашні речі або крали гроші у батьків. До того ж Інтернет-кафе сконцентровані переважно у старій частині міста та “спальному” мікрорайоні, де живе і навчається найбільше дітей. Тож перед спокусою молоді встояти неможливо.

Педагоги у подібні заклади заходять переважно для того, щоб “виловити” своїх учнів. Адміністратори кафе вже знають їх в обличчя. Досить вчителеві з’явитися на порозі, як школярі отримують негласну команду: геть! Якщо ж педагог проскочить в Інтернет-кафе непоміченим, зможе почути багато цікавого. Скажімо, гарантована добірка найсучаснішого українського мату, яким добре володіють різні вікові категорії молоді. Хоч дисертацію пиши.

Вчителі дисертації писати не хочуть. Вони мають єдине бажання: нехай діти відвідують уроки, виконують домашні завдання і краще обходять Інтернет-кафе стороною.

Власники закладів — іншої думки. Вони кажуть: хіба збільшилася кількість прогульщиків уроків? Хіба хтось примушує дітей вживати нецензурну лексику? І обирати порносайти? Адже у кожному Інтернет-кафе є диски з мультиками, добрими казками та пізнавальними іграми.

Зрештою, не з’явився б Інтернет, були б футбол, гітара чи кіно. Та й банальні труби позаду садків і шкіл досі залишаються популярним місцем тусовок молоді. І там лаються та курять. А те що неповнолітніх наркоманів у нас зареєстровано 115, то це ж часи такі пішли. Що вдієш?

На свої заклади власники дивляться з точки зору підприємців. І тут вони праві. Взяв дозвіл, сплатив податки і ти перед державою чесний. А чому діти тепер “такі”, а не інакші, спитайте у батьків.

Компромісу сторони не дійшли. Вирішили лише, що будуть зустрічатися частіше. Вчителі намагалися використати нагоду і пролобіювати інтереси своїх шкіл: давайте, мовляв, поставимо ваші комп’ютери до нас у класи, і діти займатимуться під наглядом педагогів. Або ж ми будемо водити школярів до вас, а влада зменшить для підприємства розмір оренди чи податків. Власники кафе такій пропозиції чомусь не зраділи.

Хтось пропонував запровадити учнівські квитки, а в Інтернет-кафе — дозвільну та облікову систему. Просто, як під час окупації. Хтось згадав старі добрі часи, коли при ЖРЕРах діяли дитячі майданчики і працювали педагоги, які наглядали за дітьми. Дехто закинув, що всі тячівські школи вже давно мають комп’ютерні класи, а ми?..

Зійшлися на тому, що треба щось робити. Шкода, не запросили самих винуватців зустрічі. Можливо, вони б підказали слушну ідею?